До народження дитини в стосунках існують дві центральні персони: чоловік і дружина, майбутні тато та мама малюка. Зовнішній світ бачить їх рівноправними, а отже і проблеми кожного з них вважаються гідними уваги.
Ця парадигма змінюється після вагітності. З цього моменту більшість уваги зовнішнього світу починає концентруватись на жінці, адже вона виношує дитину, вона має народжувати, і фактично від її стану залежить здоров’я дитини. Мало хто цікавиться тим, що відчуває майбутній батько дитини. І ще менше людей розуміють, що мозок чоловіка, у якого дружина вагітна, ще не до кінця прийняв той факт, що дитина це реальність. Психологи стверджують, що чоловік відчуває себе татом, себто батьківство для нього стає реальністю лише тоді, коли він вперше бере на руки власну дитину. Нам жінкам це важко зрозуміти, але факт залишається фактом. Чоловіки не виношують дітей і наші 9-ти місячні хвилювання для них є чимось теоретичним. Це одна з істин, які варто прийняти, і яка не повинна стати приводом до осудження поведінки чоловіка.
Після народження дитини життя тата теж змінюється
Звичайно, я як жінка ніколи не погоджусь з твердженням про те, що життя чоловіка після народження дитини змінюється так само як і життя жінки. Чому? Бо лише життя нової мами реально перевертається догори дриґом. В той час як тато, сам, як і раніше, за декілька днів іде на роботу, і продовжує жити нормальним соціальним життям (принаймні до вечора), жінка переживає сильні гормональні перебудови, і починає наново вчитись бути людиною. Бо тепер вона не автономна, є вона+малюк у кожному її русі. Потрібно навчитись жити наново разом із цим прекрасним Плюсом. Навчитись виходити з дому, приймати душ, не забувати їсти, а ще піклуватись про малюка, вести постійну боротьбу із власними страхами і хвилюваннями.
Але стаття була про тат…
Життя чоловіка теж змінюється, і жінці потрібно навчитись його підтримувати (це на додаток до всього, що вона тепер повинна навчитись робити). Підтримувати для того, аби він не втратив себе і зміг стати гарним батьком і дбайливим чоловіком.
Дружина йому не належить
Будь-який тато зустрічається з тим, що дружина належить малюку, цілковито. І багато чоловіків навіть відчувають ревнощі (!!!). І це можна зрозуміти, бо була моя, а тепер зникла, та ще й постійно критикує. Далеко не всі чоловіки про це говорять відверто, здебільшого це просто помилково носять в собі, доходячи до стану повного розчарування стосунками і батьківством.
До цього додайте й те, що весь світ цікавиться виключно мамою і дитиною, а про тата, його труднощі у новій ролі, взагалі мало хто згадує.
Проте, саме тато, батько, є ключовим фактором у нормальному функціонуванні родини. Допоки мати постійно перебуває з малюком, лише чоловік здатен бачити ситуацію ніби зі сторони. Він може аналізувати стосунки дитини і матері, розгледіти якісь перші кризи і дати вчасну пораду. І в той саме час саме чоловік є людиною, яка допомагає родині не втратити зв’язок із реальністю. Саме батько дитини в стані повернути власну дружину до буденності, відновити соціальні зв’язки родини, і допомогти дружині залишатись мамою, не втрачаючи жіночності та соціальності, і вивести її материнство із зони карантину в реальність.
Мама показує дитині внутрішній світ, тато — це той хто спрямовує мислення малюка ніби назовні, до навколишнього світу. Через своє батьківство чоловік є підтримкою для дружини і для малюка: він заохочує малюка і маму розпочати зв’язок із реальністю, допомагає побороти зневіру і розчарування, навчитись співставляти власне бачення світу із позиціями інших людей й бути відповідальними у виконанні власних соціальних обов’язків, залежно від того, що вимагає від нас життя та конкретна ситуація.
Одна з основних проблем сучасних батьків – це відсутність прикладу батьківства
А точніше, проблема полягає у відсутність еталонних моделей поведінки, які могли б стати джерелом натхнення й ідей, потрібних для виходу із кризових родинних ситуацій.
Тому часто-густо виходить так, що розчарований і зневірений тато вважає, що він нічого не вартий і нікому не потрібний. Або, інша крайність: вважає, що його роль — це робота і зарплата, тож ніхто не має права вимагати від нього чогось більшого.
Коли чоловік закривається в праці – програє вся родина. По-перше, страждають стосунки чоловіка і дружини: відсутність часу на прості розмови, незадоволення від неможливості повної реалізації самих себе як пари і як батьків. Але найбільше від цього страждає малюк, бо його фактично позбавлено тата, людини, яка навчає будувати стосунки із зовнішнім світом, заохочує до боротьби і до постійного розвитку. Саме тато привчає дитину до того, що існують певні правила поведінки і є ліміти дозволеного. Дитина має право і потребує якісної, реальної, а не лише фактичної присутності обох батьків. Адже кожен із них, хоч і по-різному, допомагає дитині розвивати різні сфери власної особистості.
Коли ж тато впадає у стан зневіри і розчарування, за умов відсутності підтримки і розуміння, наслідки можуть бути доволі важкі: депресія, відсутність цікавості до дитини, пошук нових емоцій десь на стороні (і, як наслідок, почуття сильної провини перед дружиною і дитиною). Власне, психоаналітики стверджують, що згідно із статистикою найбільша кількість зрад відбувається саме в період вагітності дружини, або десь в перший рік після народження дитини… От, власне, і доказ того, що всі чоловіки егоїстичні козли. От, власне, саме тому, кожному чоловіку потрібна усмішка, увага і розуміння, – дружина, з якою можна щиро поділитись власними хвилюваннями і труднощами.
Маючи бажання, світлий розум, добре серце і підтримку дружини, чоловік зможе прийняти роль люблячого медіатора. І вже саме у цій ролі віднайти себе, сенс свого буття, а також підтримку, любов і визнання дружини і малюка.
За матеріалами www.uppa.it
