Про пологи в Італії

Не маю досвіду народження дитини в Україні, тож єдине, що знаю з цього приводу — це особисті історії моїх подруг, з яких можна зробити декілька висновків. Перше — це те, що ситуація в пологових центрах Запоріжжя і Києва (про інші міста не буду говорити) є дуже схожою. Друге — пологи — це або дорого, або просто ризик, якщо приїжджаєш просто в момент, коли потрібно народжувати і потрапляєш до будь-якого лікаря, залежно від зміни. І третє — в народі у нас ще дуже багато забобонів, в які вірить НАВІТЬ медичний персонал, що неабияк лякає навіть найбільш раціональних майбутніх мам.

Мій досвід був зовсім іншим. Скажу чесно, в Італії все набагато простіше, зрозуміліше і прозоріше.

Про Систему Охорони Здоров’я Італії

Стаття 32 Конституції Італії закріпляє “право на здоров’я” кожної людини. Таким чином система  охорони здоров’я Італії є: 1) державною й універсальною, себто типовою для соціальної держави; 2) забезпечує охорону здоров’я громадян; 3) фінансується Державою завдяки загальним податкам і прямим прибуткам, які отримує від локальних медичних закладів через так звані медичні збори (ticket) і платні сервіси. Медичні збори — це квота, яку вносить пацієнт і таким чином розділяє з державою витрати на власне лікування. Тут зазначу, що ці квоти набагато менші, ніж ціна медичних послуг в приватних клініках та центрах. Приклад: візит до приватного ендокринолога коштуватиме приблизно 50-100 євро. Те саме, але через державну систему (тікет) обійдеться вам в 34 євро (ціни на візит до гінеколога трохи вищі).
Системи дати лікарю гроші без квитанції і не через касу лікарні, медичного центру тощо — не існує, це і так зрозуміло. Ви завжди знаєте ціну тієї чи іншої послуги.

Деякі елементи, щоб краще зрозуміти, як все функціонує:

У 2014 році за даними рейтингу Bloomberg державна система охорони здоров’я Італії посіла 3 місце в світі за ефективністю витрат у сфері медичного обслуговування.

За даними Bloomberg.com

Отже, перш за все:

1. Італія гарантує своїм громадянам (себто це є безкоштовним, і фінансованим з податків): сімейного лікаря (терапевта) і педіатра для дітей; соціально-медичний захист вагітності і пологів; вакцини (затверджені Регіональним медичним планом); профілактику і лікування інфекційних хвороб.
2. Іноземці, щоб користуватись послугами Державної медичної допомоги і бути долученим до цієї системи на рівні з громадянами Італії (та ЄС), повинні мати санітарні книжки. На відміну від італійців (та інших громадян ЄС), іноземці (які мають дозвіл на перебування в Італії) оплачують цей сервіс. Ціна для студентів — 149.77 євро на рік. Для інших — 388.00 євро (виняток складають платники податків, які декларують свої прибутки. Таким чином вони лише повинні подати перелік декларацій, передбачених законом).
3. Більшість лікарень — приватні. Через ті з них, які мають угоду з державою, регіони та автономні провінції надають медичну допомогу, фінансуючи медичні сервіси передбачені системою охорони здоров’я Італії. Іншими словами, певні послуги пацієнт оплачує повністю, а за деякі оплачується лише тікет (про який було згадано раніше), тобто проводиться лише часткова оплата. Нагадаю, що соціально-медичні послуги, які стосуються періоду вагітності і пологів — є безкоштовними.
4. Безкоштовні пологи і візити до лікарів під час вагітності не означають, що ви нічого не витратите. Платними є певні УЗД (оплачується лише тікет, а не повна ціна), але не візити до гінеколога, ані аналізи крові. Самі пологи абсолютно безкоштовні. Тут є ще одне «але»: безкоштовні візити до гінеколога в лікарні означають, що ви щоразу можете потрапляти до різних гінекологів (адже вони працюють по змінах), проте лікарня має вашу медичну картку, тож причин для хвилювання немає.
5. Дуже добре розвинена система приватних клінік і приватних медичних кабінетів. Про те варто зазначити, що ціна може варіюватися приблизно від 50 до 150 євро за один візит.
6. Державний медичний сервіс має й суттєвий недолік — черги. Тож інколи, або варто чекати, або шукати приватного лікаря. Такі ситуації скоріш виняток, аніж правило.
7. Державний Медичний (санітарний, якщо перекладати дослівно) сервіс має високу якість, персонал — найвищу кваліфікацію. Тож його структури та послуги ані за ставленням до пацієнтів, ані за якістю не відрізняються від приватних клінік та центрів.

Повертаючись до теми пологів в Італії

Коли ми дізналися про вагітність через звичайний аптечний тест, то, перш ніж йти до лікарні і дізнаватись, якими мають бути наступні кроки, ми просто зачекали і за декілька тижнів сходили на УЗІ до звичайного приватного гінеколога, де й вперше побачили наше чудо, яке в свої 10-11 тижнів здивувало нас своєю активністю. Для мене це і був момент першого усвідомлення, що все це реальність.

Обрали лікарню (адже саме при лікарнях є пологові відділення), порадившись із знайомими жінками, котрі майже в один голос говорили про Cristo Re (Христа Царя, в місті Рим), лікарню, яка окрім всього ще й знаходилась в п’ятнадцяти хвилинах від нашого дому. Тож просто прийшли і записались. Лікарня маленька, колись належала одному з монаших орденів, зараз її викупила якась приватна асоціація. Дуже охайна, персонал привітний, є офіс інформації, де все пояснюють. Плюс, працівники реєстратури без проблем надають будь-яку потрібну вам інформацію.
А далі стандарт: були візити до гінекологів, щомісячні аналізи крові й планові УЗД. В цій лікарні, як, власне і в будь-якій іншій, є також платний щотижневий курс підготовки до пологів. Загалом він триває близько трьох місяців. Його проводять акушери, гінекологи, психологи, а також є одна зустріч з анестезіологом.

Декілька слів про епідуральну анестезію під час пологів в Італії

Епідуральна анестезія — найпопулярніший метод знеболювання під час пологів, яка є безкоштовною лише в 16% відсотках італійських лікарень. Нам пощастило, правда, про це ми дізнались вже під час курсу підготовки до пологів. Кажу пощастило, бо ціна цієї процедури в приватних лікарнях і в тих, де держава фінансово не гарантує цю анестезію, варіюється між 500-800 євро (або навіть більше).

Проте, як відомо, ця процедура має певні протипоказання. Тому кожна вагітна, яка хоче нею скористатись, повинна зробити певний перелік аналізів і прийти на обов’язковий візит до анестезіолога своєї лікарні (цей візит коштував 150 євро), на якому він перевірить результати, а також призведе медичний огляд спини та області куприка.

Знаю, що в Україні, та й в Італії, довкола епідуральної анестезії створено дуже багато міфів та легенд. Я не медик, тож стисло перекажу те, що про це нам розповіли в цій Римській лікарні:

1. Це полегшує, пришвидшує і покращує процес пологів, адже мама може нарешті трошки розслабитись, а отже й дитина почуває себе набагато краще. Таким чином й після пологів мама набагато швидше поверне свої сили.
2. Епідуральну анестезію не роблять відразу, а чекають на як мінімум 2 см розкриття, а краще 3-4, але не більше 7 см. Якщо лише два, а мамі ну дуже погано (а кому взагалі в такій ситуації буває добре?), то за рішенням присутнього гінеколока та акушерки анестезію можуть зробити, але у більшості випадків ставлять й крапельницю з окситоцином, щоб запобігти припиненню переймів. Зі мною трапилось саме це. Тож електроди на животі,щоб моніторити дитину, трубка в спині і в руці. Зі сторони певно страшно, але насправді — так набагато легше.
3. Побічні ефекти зустрічаються дуже рідко, і це здебільшого мігрені, якщо анестезію зроблено не зовсім вдало. Тож головне не рухатись під час її проведення. У деяких можуть бути болі в спині після анестезії, але це проходить саме по собі і дуже швидко.
4. Міфи про те, що жінку може паралізувати після епідуральної анестезії нічим не підтверджуються, адже ін’єкція не робиться прямо в кістковий мозок, але довкола нього. Щоб паралізувати людину потрібно суттєво пошкодити спинний нерв, а це не можливо зробити лише самою епідуральною анестезією.
5. Всі жінки можуть скористатись цією анестезією. Виняток — протипоказання: татуювання в області куприка (чи воно є небезпечним для проведення анестезії — вирішує лікар), бо є ризик зараження під час анестезії; спинні інфекції; температура; порушення згортання крові; неврологічні захворювання.

Мій досвід використання цієї анестезії був позитивним, але я не маю на меті нікого ні в чому переконувати. Передаю лише інформацію, яку надають медики в цій Римській лікарні. Тож вирішувати Вам і Вашому гінекологу.

Пологи в Італії – останні тижні

Це був період, коли на мене очікували щоденні ранкові контролі серцебиття дитини, наявності переймів й кількості амніотичної рідини. Зазвичай такі перевірки проводяться щотижнево (починаючи десь з 36-го тижня вагітності) або раз на 3-4 дні, все залежить від рішення гінеколога. В моєму ж випадку, на 37 тижні виявили зниження рівню амніотичної рідини, тому всі контролі я робила щоденно. Тож кожного дня о сьомій ранку я була в лікарні разом із книжкою. Десь за 5 днів до пологів мене остаточно залишили в лікарні для дворазових моніторингів і, як мені сказали, відпочинку.

Все, що було далі, передам лише в двох словах: пологова палата із температурою плюс 18 °C, мій чоловік сидів укритий усіма можливими ковдрами (акушери жартома пропонували йому розвести багаття), 10 годин переймів, лише після цього епідуральна анестезія, і за 3 години народився наш гном (в палаті був лише мій чоловік, гінеколог і акушерка), якого нам відразу дали на руки і забрали лише десь за пів години. Мене  змусили пообідати, в Італії це святе, і принесли каву (а як інакше, треба ж в себе приходити).

В лікарні ми залишились ще на 4 дні, бо в кіндера на другий день підвищився білірубін. Але в цьому були свої плюси: завдяки порадам і допомозі акушерок ми змогли нормально налагодити грудне годування, тож в момент повернення додому з цим вже не було жодних проблем.

За всі ці дні перебування в лікарні (загалом 9-10), ми, як вже зрозуміло, не мусили нічого платити. Лікарня забезпечує майбутню маму всім: їжа, постільна білизна, необхідні контролі та аналізи, медикаменти. Тож єдине, що було в моїй валізі — це одяг, персональні засоби гігієни, одяг і підгузки для дитини.

Згадуючи все це через рік, розумію, що найбільше запам’яталось гарне ставлення медичного персоналу, професіоналізм, їхня простота, дружній підхід і гарний гумор, який підтримував в найскладніші миті. І я ніколи не забуду, як протягом майже всіх 13 годин переймів, мене постійно намагались нагодувати 🙂