Працювати мамою… Для більшості це поєднання слів звучатиме абсурдно, але саме так, на мою думку, мало б і називатись материнство.
Я розумію, що навіть більшість із мам не погодяться з таким ствердженням, але, мабуть, частково причина тут в тому, що робота у нас асоціюється лише з негативними аспектами. Я ж говорю про Роботу, в якій плюсів на багато більше ніж негативу, саме тому вона є фундаментальною для сучасного суспільства.
Короткий екскурсус
11 місяців, як я вдома. Звучить трохи фатально, і навіть вагітною я не хотіла уявляти собі такої перспективи, але з народженням Єремії все змінилось.
Почну, правда не з філософських роздумів про буття жінки-дружини-матері, але з конкретики.
Думала ось собі нарешті розпочати блог. Спочатку хотіла продовжувати попередній, але потім, у класичному жіночому стилі Джеін Еір, вирішила, що краще робити (у даному випадку писати) те, на чому собаку з’їв. Можна робити блог виключно для себе, і це, до речі, валідний мотив, адже самовираження — це не зло. Але хотілось, власне, писати про те, що могло б бути корисним, навіть на 1 відсоток, ще й комусь окрім мене. Тому ще один варіант — це комунікація, для чогось же я її вчила, навіть диплом захистила і зависла над докторською. Проте це було б не зовсім чесно, адже вже майже рік 90 відсотків мого досвіду комунікації — це моя дитина.
Тож, заради банальної справедливості, писатиму про те, чого сама навчилась за останній майже рік. Хтось скаже, що це тупа банальщина це моє писання про дітей (я й сама б так сказала ще рік тому), але коли опиняєшся один на один з новою (твоєю) міні-людиною, то навіть найменші дії та рішення потребують порад, досвіду чи просто підтримки. Ось тоді й зависаєш на телефоні, чи в блогах, або на сайтах мєґа-педіатрів. Саме тому започатковую цей блог – може комусь допоможе, або просто буде цікаво.
Ще декілька пояснень. Чому українською? Тут все просто: щоб не забути і не втратити остаточно, бо останнім часом спілкуюся українською лише з дитиною. Визнаю, російською було б легше, але це не для нас. Є ще й другий мотив: українського контенту не вистачає, тож намагатимусь його поповнити, навіть цими моїми маленькими і не дуже суттєвими дописами.
Плюси роботи мамою
- Це найважливіше з того, чим може займатись жінка. Це не пафос і не гіпербола, адже йдеться про виховання і допомогу в зростанні новій людині, тобто новому громадянину, який, за декілька десятків років, творитиме наше і своє повсякдення, а отже і майбутнє. Тому аргументи “навіщо я вчилась”, “я тупію, сидячи вдома”, “від мене ніякої користі” (приходили мені в голову і чула від інших) тощо, – взагалі не мають сенсу. Адже все наше знання, виховання, світогляд ми передаємо новій міні людині, і таким чином помножуємо цей скарб. І в цій праці материнства, як на мене, можна повністю і цілковито самореалізуватись, якщо дивитись на це саме таким чином, а не бачити лише втому і рутину. Звичайно, з часом є бажання повернутись на роботу, проте це не завжди пов’язано з відсутністю самовираження у материнстві (хоча й таке, на жаль, може трапитись. Якщо так, то краще змінити бачення речей), це скоріш за все натуральне прагнення мати власний простір, необхідний для того, щоб мати нові сили, натхнення і новий досвід, який допоможе, знову ж таки, у зростанні нової людини. Тому, осудження мам, які так і не вийшли на роботу, або тих, які до неї повернулись — це дурість і простір для тих, хто нічого так і не зрозумів.
- Це робота з необмеженими перспективами власного розвитку. Саме так, адже бути з дитиною 24/24, і мами це знають, це постійне вдосконалення себе. З часом дивуєшся, звідки можна брати стільки терпіння. (Правду кажучи, бувають і зриви 🙂 але це лише деталі і побічні ефекти недосипу :)) Тож я не думаю, що в світі існує ще якась праця, яка б давала такі необмежені можливості щоденної роботи над собою і простір для самовдосконалення.
- Це робота сповнена щоденних сюрпризів. І головне вміти їх помічати, а не зациклюватись на рутині, адже що дня дитина навчається чомусь новому і радісно вас цим дивує. Те саме не можна сказати про колег на стандартних роботах.
- Ця робота навчає цінувати найелементарніші речі. Ми всі давно втратили здатність цінувати прості буденні речі, але не хвилюйтесь, всьому цьому може навчити мала дитина. І тоді починаєш цінувати кожні 15 хвилин проведені з книжкою в руках, або той момент, коли кіндер, після 40 хвилин пісень, нарешті доїв свій обід. А ще, варто просто, принаймні час від часу, споглядати за дитиною, яка знайшла чи побачила щось нове — це може навчити не втрачати правильний вектор і віднайти в собі здатність милуватись світом.
- Це найкраща школа тайм-менеджменту і полі-функціональності. Тут, мабуть, будь-які пояснення взагалі не потрібні. Лише скажу, що зібрати дитину (нагодувати, змінити памперс і одягнути), і себе (душ, кава і, бажано, поїсти), і ще й взяти кота (інколи саме так і виглядає мій вихід із квартири), вийти, погрузити цих двох в машину і доїхати до місця призначення без запізнень – це під силу далеко не всім успішним поліфункціоналам.
- Вас ніхто не має права критикувати …адже для дитини його мама завжди найкраща.
- Постійне фізчне навантаження. У нас 3-ій поверх без ліфту, тож вси набрані кг просто зникли. А носити на собі кг, які рухаються, автоматично качає руки. (є й інший бік медалі).
“Мінуси” роботи мамою
(беру в лапки, бо це відносно, адже все лікує проста усмішка малечі)
- Забудьте про нормальний сон. Просто забудьте і не сподівайтесь, адже набагато гірше постійно сподіватись і ніколи не отримувати очікуваного.
- Забагато порад і моралі зі сторони соціуму. З цим треба просто змиритись, бо бабусі, друзі і просто ліві люди мають якесь незрозуміле мені бажання щось прокоментувати. Але дуже швидко виробляється система антиспаму: усмішка і слово “Так, дякую, я подумаю”.
- Мало часу для чоловіка. З цим треба щось робити 🙂 Але з часом дитина росте, і можна навчитись перемагати втому.
- Синдром «overtouched». Дитина постійно доторкається до мами, тому спрацьовує щось дивне в середині, і наприкінці дня хочеться просто полежати, і щоб ніхто навіть не доторкався. Проте це не вічно, коли малеча починає ходити, цей синдром поступово відпускає. Головне, правда, визнати, що цей синдром є і ставитись до себе терпляче.
- Постійне фізичне навантаження. Приготуйтесь до болю в спині, шиї і руках. Від цього не втечеш. Допомагає заняття спортом, навіть 20-30 хвилин (майже) щодня допоможуть відчути суттєве полегшення. Ідеальний додаток — масаж. Спорт — це ще й класна психологічна розрядка, реально рятує від депресій (навіть післяпологових).
- Небажання щось робити. Йдеться про те, коли у вільний час, себто коли кіндер спить, немає бажання ані читати, ані писати, а хочеться просто зависнути і дивитись в один кут. Це означає, що час просто себе пожаліти і лягати спати тоді, коли спить малеча. Це правило, лягати спати тоді, коли спить малеча — це найкращий і найдієвиший порятунок від перевантаження. Не потрібно постійно від себе щось вимагати (я мушу попрбирати, не тупіти тощо), інколи треба просто спати і все. Особливо це стосується перших 6 місяців дитини.
- Часте незадоволення собою. Ми шось собі плануємо, а потім кіндер просто прокидається на 30 хвилин раніше, або взагалі плаче і не хоче спати. Тоді плани автоматично змінються, і вже нічого із запланованого не встигнути або на це просто більше немає сил. Проблема тут в тому, що ми забагато до себе вимог і не зовсім реалістичні плани. Я не кажу не мати графік, навпаки, привчання дитини до графіку — це спасіння для мами. Йдеться про інше, а саме про просте правило/ставлення до реальності (і якби мені про нього хтось сказав ще до пологів, то я б врятували не малу кількість втрачених нервових клітин):
не вимагай від себе занадто і не май захмарних очікувань, а просто дій по ситуації, не опускаючи рук і Цінуй кожну хвилину.
Якось так, тож якщо плани пішли шкереберть, або просто немає сил — потрібно лягти спати, чи принаймні робити те, що можливо, не розриваючи собі мозок і серце. Атже дитині потрібна щаслива і врівноважена позитивна мама, а не заїжджений (інколи депресивний) робот з червоними очима “ЯвсеВстигну”.
На цьому закінчу цей перелік персональних фундаментальних плюівс-мінусів-троднощів, з якими я зустрілась за цей рік (може хтось би доповнив список або скротив? Адже життя — це не калька), а все інше, як-то кажуть незначущі деталі. І, як я змогла зрозуміти для себе,
вирішення більшості проблем залежить вийнятково від підходу до нового життя і вміння цінувати унікальність кожної хвилини, проведеної із власною дитиною.
