Працювати мамою — Let’s start!

годувати груддю

Працювати мамою… Для більшості це поєднання слів звучатиме абсурдно, але саме так, на мою думку, мало б і називатись материнство.

Я розумію, що навіть більшість із мам не погодяться з таким ствердженням, але, мабуть, частково причина тут в тому, що робота у нас асоціюється лише з негативними аспектами. Я ж говорю про Роботу, в якій плюсів на багато більше ніж негативу, саме тому вона є фундаментальною для сучасного суспільства.

Короткий екскурсус

11 місяців, як я вдома. Звучить трохи фатально, і навіть вагітною я не хотіла уявляти собі такої перспективи, але з народженням Єремії все змінилось.

Почну, правда не з філософських роздумів про буття жінки-дружини-матері, але з конкретики.

Думала ось собі нарешті розпочати блог. Спочатку хотіла продовжувати попередній, але потім, у класичному жіночому стилі Джеін Еір, вирішила, що краще робити (у даному випадку писати) те, на чому собаку з’їв. Можна робити блог виключно для себе, і це, до речі, валідний мотив, адже самовираження — це не зло. Але хотілось, власне, писати про те, що могло б бути корисним, навіть на 1 відсоток, ще й комусь окрім мене. Тому ще один варіант — це комунікація, для чогось же я її вчила, навіть диплом захистила і зависла над докторською. Проте це було б не зовсім чесно, адже вже майже рік 90 відсотків мого досвіду комунікації — це моя дитина.

Тож, заради банальної справедливості, писатиму про те, чого сама навчилась за останній майже рік. Хтось скаже, що це тупа банальщина це моє писання про дітей (я й сама б так сказала ще рік тому), але коли опиняєшся один на один з новою (твоєю) міні-людиною, то навіть найменші дії та рішення потребують порад, досвіду чи просто підтримки. Ось тоді й зависаєш на телефоні, чи в блогах, або на сайтах мєґа-педіатрів. Саме тому започатковую цей блог – може комусь допоможе, або просто буде цікаво.

Ще декілька пояснень. Чому українською? Тут все просто: щоб не забути і не втратити остаточно, бо останнім часом спілкуюся українською лише з дитиною. Визнаю, російською було б легше, але це не для нас. Є ще й другий мотив: українського контенту не вистачає, тож намагатимусь його поповнити, навіть цими моїми маленькими і не дуже суттєвими дописами.

Плюси роботи мамою

  1. Це найважливіше з того, чим може займатись жінка. Це не пафос і не гіпербола, адже йдеться про виховання і допомогу в зростанні новій людині, тобто новому громадянину, який, за декілька десятків років, творитиме наше і своє повсякдення, а отже і майбутнє. Тому аргументи “навіщо я вчилась”, “я тупію, сидячи вдома”, “від мене ніякої користі” (приходили мені в голову і чула від інших) тощо, – взагалі не мають сенсу. Адже все наше знання, виховання, світогляд ми передаємо новій міні людині, і таким чином помножуємо цей скарб. І в цій праці материнства, як на мене, можна повністю і цілковито самореалізуватись, якщо дивитись на це саме таким чином, а не бачити лише втому і рутину. Звичайно, з часом є бажання повернутись на роботу, проте це не завжди пов’язано з відсутністю самовираження у материнстві (хоча й таке, на жаль, може трапитись. Якщо так, то краще змінити бачення речей), це скоріш за все натуральне прагнення мати власний простір, необхідний для того, щоб мати нові сили, натхнення і новий досвід, який допоможе, знову ж таки, у зростанні нової людини. Тому, осудження мам, які так і не вийшли на роботу, або тих, які до неї повернулись — це дурість і простір для тих, хто нічого так і не зрозумів.
  2. Це робота з необмеженими перспективами власного розвитку. Саме так, адже бути з дитиною 24/24, і мами це знають, це постійне вдосконалення себе. З часом дивуєшся, звідки можна брати стільки терпіння. (Правду кажучи, бувають і зриви 🙂 але це лише деталі і побічні ефекти недосипу :)) Тож я не думаю, що в світі існує ще якась праця, яка б давала такі необмежені можливості щоденної роботи над собою і простір для самовдосконалення.
  3. Це робота сповнена щоденних сюрпризів. І головне вміти їх помічати, а не зациклюватись на рутині, адже що дня дитина навчається чомусь новому і радісно вас цим дивує. Те саме не можна сказати про колег на стандартних роботах.
  4. Ця робота навчає цінувати найелементарніші речі. Ми всі давно втратили здатність цінувати прості буденні речі, але не хвилюйтесь, всьому цьому може навчити мала дитина. І тоді починаєш цінувати кожні 15 хвилин проведені з книжкою в руках, або той момент, коли кіндер, після 40 хвилин пісень, нарешті доїв свій обід. А ще, варто просто, принаймні час від часу, споглядати за дитиною, яка знайшла чи побачила щось нове — це може навчити не втрачати правильний вектор і віднайти в собі здатність милуватись світом.
  5. Це найкраща школа тайм-менеджменту і полі-функціональності. Тут, мабуть, будь-які пояснення взагалі не потрібні. Лише скажу, що зібрати дитину (нагодувати, змінити памперс і одягнути), і себе (душ, кава і, бажано, поїсти), і ще й взяти кота (інколи саме так і виглядає мій вихід із квартири), вийти, погрузити цих двох в машину і доїхати до місця призначення без запізнень – це під силу далеко не всім успішним поліфункціоналам.
  6. Вас ніхто не має права критикувати …адже для дитини його мама завжди найкраща.
  7. Постійне фізчне навантаження. У нас 3-ій поверх без ліфту, тож вси набрані кг просто зникли. А носити на собі кг, які рухаються, автоматично качає руки. (є й інший бік медалі).

“Мінуси” роботи мамою

(беру в лапки, бо це відносно, адже все лікує проста усмішка малечі)

  1. Забудьте про нормальний сон. Просто забудьте і не сподівайтесь, адже набагато гірше постійно сподіватись і ніколи не отримувати очікуваного.
  2. Забагато порад і моралі зі сторони соціуму. З цим треба просто змиритись, бо бабусі, друзі і просто ліві люди мають якесь незрозуміле мені бажання щось прокоментувати. Але дуже швидко виробляється система антиспаму: усмішка і слово “Так, дякую, я подумаю”.
  3. Мало часу для чоловіка. З цим треба щось робити 🙂 Але з часом дитина росте, і можна навчитись перемагати втому.
  4. Синдром «overtouched». Дитина постійно доторкається до мами, тому спрацьовує щось дивне в середині, і наприкінці дня хочеться просто полежати, і щоб ніхто навіть не доторкався. Проте це не вічно, коли малеча починає ходити, цей синдром поступово відпускає. Головне, правда, визнати, що цей синдром є і ставитись до себе терпляче.
  5. Постійне фізичне навантаження. Приготуйтесь до болю в спині, шиї і руках. Від цього не втечеш. Допомагає заняття спортом, навіть 20-30 хвилин (майже) щодня допоможуть відчути суттєве полегшення. Ідеальний додаток — масаж. Спорт — це ще й класна психологічна розрядка, реально рятує від депресій (навіть післяпологових).
  6. Небажання щось робити. Йдеться про те, коли у вільний час, себто коли кіндер спить, немає бажання ані читати, ані писати, а хочеться просто зависнути і дивитись в один кут. Це означає, що час просто себе пожаліти і лягати спати тоді, коли спить малеча. Це правило,  лягати спати тоді, коли спить малеча — це найкращий і найдієвиший порятунок від перевантаження. Не потрібно постійно від себе щось вимагати (я мушу попрбирати, не тупіти тощо), інколи треба просто спати і все. Особливо це стосується перших 6 місяців дитини.
  7. Часте незадоволення собою. Ми шось собі плануємо, а потім кіндер просто прокидається на 30 хвилин раніше, або взагалі плаче і не хоче спати. Тоді плани автоматично змінються, і вже нічого із запланованого не встигнути або на це просто більше немає сил. Проблема тут в тому, що ми забагато до себе вимог і не зовсім реалістичні плани. Я не кажу не мати графік, навпаки, привчання дитини до графіку — це спасіння для мами. Йдеться про інше, а саме про просте правило/ставлення до реальності (і якби мені про нього хтось сказав ще до пологів, то я б врятували не малу кількість втрачених нервових клітин):
    не вимагай від себе занадто і не май захмарних очікувань, а просто дій по ситуації, не опускаючи рук і Цінуй кожну хвилину. 
    Якось так, тож якщо плани пішли шкереберть, або просто немає сил — потрібно лягти спати, чи принаймні робити те, що можливо, не розриваючи собі мозок і серце.  Атже дитині потрібна щаслива і врівноважена позитивна мама, а не заїжджений (інколи депресивний) робот з червоними очима “ЯвсеВстигну”.

На цьому закінчу цей перелік персональних фундаментальних плюівс-мінусів-троднощів, з якими я зустрілась за цей рік (може хтось би доповнив список або скротив? Адже життя — це не калька), а все інше, як-то кажуть незначущі деталі. І, як я змогла зрозуміти для себе,

вирішення більшості проблем залежить вийнятково від підходу до нового життя і вміння цінувати унікальність кожної хвилини, проведеної із власною дитиною.