Спільний сон з дитиною – це дуже небезпечна тема, яку варто поставити в перелік батьківських дилем, бажано на один рівень із дискусією про соску…
Мої дослідження теми спільного сну з малюком
Коли ходиш вагітною намагаєшся екстерном підготувати себе до народження дитини. З певною панікою я читала абсолютно все , що стосується дітей. Я переходила з сайту на сайт і з блогу на блог, я прочитала з десяток книжок про досвід виховання дітей в різних країнах, і весь цей навал інформації для того, щоб в кінці зрозуміти, що треба просто розслабитись і насолоджуватись життям. Проте, вся ця інформація не пройшла повз, і вже після народження дитини допомогла скласти власну позицію. Бо теоретично я все планувала трохи інакше, а от на практиці, коли вже зустрічаєшся один на один з міні людиною, мої теорії піддались певним вимушеним змінам саме під впливом нової мене (це треба визнати, материнство змінює), реальності і характеру немовляти.
Одне з таких питань, яке більшість батьків, і ми не виняток, намагаються обговорити до народження – це спільний сон з дитиною. Де “повинен” спати кіндер?
І як ви думаєте, яким було наше рішення. Звичайно, ми сказали – ні, він з самого початку буде спати лише у власному ліжку. Радикально і, як нам здавалось, остаточно. Проте народження Єремії трансформувало цей вердикт.
Результат: Єремія спав із нами майже до виповнення 2-ох місяців. І навіть зараз, коли йому майже півтора року, ми ще інколи беремо його до себе. І ось найголовніше – ніколи про це не шкодую, більше того, раджу принаймні спробувати класти дитину до себе. Поясню чому.
Спільний сон з дитиною – плюси
Це практично
Коли жінка повертається з пологового будинку (пологового відділення в лікарні) вона нереально виснажена. Більше того, сказати, що вона виснажена – це нічого не сказати. Вона виснажена фізично, щаслива (хоча депресія постпартум – це не рідкість і не казка) і здивована. Адже одна справа в пологовому відділенні, коли ще є допомога і поради лікарів і мама мусить лише нагодувати, або, максимум, радісно змінити дитинці підгузок; а на ніч дитину забирають, себто мама ще не знає, що таке не спати. І тут вже зовсім інша річ, коли опиняєшся з дитиною вдома і вона трансформує всю буденність і остаточно змінює реальність.
Але я трохи відійшла від теми. Тож, якщо просто по суті, жінка нереально змучена. Тому, якщо вона хоче мати сили займатись дитиною і помешканням протягом дня, їй потрібно хоч трохи спати. Формула проста: хочеш відпочити, клади дитину біля себе. Або, вставай і годуй її кожні 2-3 години. І будь готова до того, що малі діти їдять дуууже довго (Єремія на початку на це витрачав хвилин 30). Перші дні мені було лячно класти малого між нами. Я прокидалась, щоб перевірити, чи не роздавив тато дитину, але потім, все стало просто ідеально. Дитина під боком, коли хоче п’є молоко і відразу засинає. Я тільки інколи перетягувала його на інший бік від себе, щоб нагодувати іншою груддю. Але здебільшого ми просто спали, без плачу, без криків і без стресу. Я навіть не завжди зранку могла згадати, коли малий їв. Тому моя відповідь така — я ЗА, але до певного моменту. Про це далі.
Це природно
На курсах підготовки до пологів тут в Римі нам тисячі разів повторили психологи і акушери, що дитині краще з мамою. В Італії взагалі не прийнято “забороняти” батькам спільний сон з дитиною: педіатри підкреслюють, що спільний сон не шкодить, але й не є конче необхідним, хоча має позитивний вплив як на дитину, так і на мамау. Деякі американських педіатри ж наголошують, що co-sleeping, спільний сон із дитиною є надзвичайно корисним: дитині спокійніше разом із батьками. Пояснення просте і логічне: коли малеча народжується, вона бачить на відстань лише не більше декількох десятків сантиметрів, і дуже добре відчуває запахи. Дитина ще з утроби добре знає мамин голос, її серцебиття і відразу після народження запам’ятовує її запах. Народження це стрес, адже кіндер потрапляє в необмежений і цілковито новий світ. Тому спати з мамою, відчувати її запах і серцебиття — це для нього відрада, тому і спить спокійно і без криків. Такими були поради і в лікарні, і саме таким і був і наш досвід. Хоча кожному своє, робіть так, як краще для вас і для вашої дитини.
Це заспокоює дитину і маму
Спільний сон з дитиною — це, без перебільшень, найпрекрасніший досвід і найкращі години в цілому житті. До того ж цей час неповторний і не триватиме вічно, бо діти, як відомо, швидко ростуть. Навіть зараз, коли Єремія спить у власному ліжку, ми інколи беремо його до себе, адже ночі невідомого плачу трапляються у всіх без винятків. Але найкраще — це обідній сон. Він дарує відпочинок і моменти милування мирно сплячим біля мене кіндером.
Проте є “але”
потрібно вирішити, коли переселити дитину у її/його власне ліжечко. Тут єдиної формули не існує, знову ж таки, кожен вирішує для себе сам. Моя логіка була така: вже маю сили, перекладаймо, щоб потім не було проблеми, адже діти дуже вправні маніпулятори. Тож, як на мене, спільний сон на початку — це реальна можливість відпочити та насолоджуватись неповторними моментами, але до року — це, мабуть, вже занадто, бо перевчити буде набагато важче.
З часом в дитині потрібно виховувати певну незалежність, і це піде на благо як малечі, так і батькам. Чим більша дитинка, тим більше місця вона починає займати, а її крутіння і ходіння по головах батьків — це вже не відпочинок, а сама лише мука. Та й дитину це не дисциплінує. Проте це не значить, що якщо кіндер прокидається о 4 годині ранку, то ми героїчно вкладаємо його знову в своє ліжечко. Він інколи о цій порі просто досипає разом із нами… До 6-7 місяців я взагалі забирала малого до нас десь о 2-ій чи о 3-ій ночі, бо не було сил тримати на руках. Що тут скажеш, всі слабкі і всі хочуть спати. Але тут є головне правило — ніколи не здаватись і вкладати з вечора кіндера у його власне ліжко, навіть якщо під ранок найпростішим рішенням буде взяти його до себе.
І ще, ліжечко потрібно потрохи віддаляти від ліжка батьків. Це важко для мами, адже не чуєш більше його подих, але це для добра всіх членів родини. А от коли це робити, і коли висиляти дитину в іншу кімнату (якщо така є) — це вже кожен має вирішувати сам, бо інколи штучні й кимось вигадані норми лише ускладнюють життя родини.
