Істерика – це доволі типове явище у дітей дошкільного віку. Проте універсального рецепту “Як подолати дитячу істерику і самій не розплакатись від розпачу і відчуття власного безсилля”, на жаль, не існує.
Педіатри, психологи, батьки з усього світу, діляться різним досвідом, чи-то просто дають поради. Особисто мені імпонує стратегія, прочитати різні думки й “алгоритми” дії під час істерик дитини (із здоровою самокритикою), і взяти з усього, що радять, ті елементи, які підійдуть для мене і для мого малюка.
Тому скажу чесно, я ціную досвід інших батьків і професійний погляд спеціалістів, адже завдяки ньому, можна знайти елементи, які стануть у пригоді, або просто змусять замислитись і вигадати вже щось своє. (Ось, до речі, більш розгорнута версія алгоритму протидії істерикам Дитячі істерики та тотальне не сприйняття “НІ”.)
Мене вже не лякає істерика вдома, або в парку, або деінде на вулиці, або в лікаря. Мене лякають істерики в супермаркеті, коли потрібно скупитись, і винести звідти волаючу дитину, яка важить більше 14 кілограм і вириває тобі волосся; а ще винести пакунки, і при цьому не розревітись, та ще й забити на погляди або коментарі оточення, а потім закинути це все в машину й дитину якось втиснути в автокрісло; або всадити дитину у візочок і доперти пакунки, як каже моя мама, на своєму горбі. Тому, власне, істерика в супермаркеті — це одна з фундаментальних проблем, які потрібно якось вирішувати, або, принаймні, вигадати алгоритм дій і мати навіть план “Я”.
В супермаркет з кіндером “1+”
Все складно, дитина починає розуміти своє Я, їй все цікаво і, водночас, будь-що її може налякати. Висловити вона цього не може, тож крик та падіння на підлогу (це вже ближче до півторарічного віку) допомагають їй заявити про власне Я.
- Всі радять відволікти дитину, але забувають, що це не просто і не всі діти на це “ведуться”… Тут може допомогти соска (якщо Ви її використовуєте), або улюблена іграшка, або шматок хліба.
- Приготуватись до веселих коментарів: ”ай-я-яй, такий великий і ще із соскою”, “ану виплюнь сьосю” тощо. Тож треба мати терпіння і вологі серветки для соски і для рук.
- На екстремальні випадки: ютуб (відомий в народі, як сатанинський метод безголових-батьків-незграб-і-ледарів).
Я за те, що головне вижити і не впасти в паніку, тож якщо на дитину нічого не діє, потрібно змиритись із своєю неідеальністю і дати телефон — мультики і справді рятують. З цього навіть можна витягнути якийсь мінімальний позитивний ефект, якщо увімкнути мультики, наприклад, англійською. Я розумію, що це не найкращий засіб і цього варто уникати, але якщо дитина не постійно висить в намальованому просторі он-лайну і має достатню увагу батьків й достатньо часу на звичайні ігри, тоді у якості реального винятку мультики стають виправданим методом виходу із кризової ситуації.
В супермаркет з кіндером “2+”
Все стає іще більш проблематичним, адже супермаркет видається дитині ще більш цікавим, вона хоча побігати і все помацати, а не сидіти на дитячому місці у візку для продуктів.
- У нас телефон вже не діє, а соска летить дуже далеко, адже малюк зрозумів, що це методи, якими ми незаконно намагаємось приборкати його природне бажання активно, кінестетично, пізнавати Всесвіт супермаркетів і торговельних центрів.
- Невеликий продуктовий візок, котрий малюк може штовхати сам і дати йому можливість складати туди продукти, а особливо ті, які йому найбільше до вподоби (і, в той самий час, бажано є у вашому запланованому переліку продуктів). Проговорювати із дитиною назви продуктів, пояснюючи, що з них можна приготувати — це, до речі, гарна й ненав’язлива мовна вправа, можливість для дитини вивчити щось нове.
ще варіанти…
- Відразу купити хліб, і дати один шматок дитині. Підійде будь-що просте, що він любить. У нас це спрацьовує із шматом хліба, або сиру.
- Розділитись. В супермаркет краще йти вдвох із чоловіком. Тоді один займається дитиною і її продуктовим візком, а інший — купівлею їжі. Це ідеальний варіант.
- Оминати відділ іграшок, просто туди не заходити, навіть не підходити до нього близько. Більше того, потрібно уникати можливості, що цей відділ з’явиться у полі зору дитини.
- Мати конкретний перелік продуктів і перетворити все на гру із конкретними завданнями. Заздалегідь пообіцяти, що ми йдемо купувати те, що він любить (у нас це банальний хліб, макарони, сир чи не зовсім банальні оливки). Дати можливість дитині складати продукти в візок, а потім викладати продукти на стрічку перед касою. Для нього це весела гра, завдання якої він із задоволенням виконує із невеличкою допомогою батьків.
З часом, до речі, малюк із радістю сам штовхатиме візок із продуктами, і навіть обиратиме із полиць супермаркету саме те, що Вам потрібно, а потім із радістю викладатиме це перед касиром і навіть передаватиме їй картку супермаркету. Себто потрібно дати відчути малюку, що він активний учасник процесу, а не просто ще одна торба.
Безпрограшні стратегії поведінки
- Намалювати продукти, які треба знайти в супермаркеті. Тобто можна зробити перелік продуктів у малюнках спеціально для дитини, і просто попросити його допомогти у пошуку цих речей. Це ще один варіант перетворити похід до магазину на гру, якщо малюку вже більше двох років.
- Стандартна психологічна підготовка й зібрати волосся (тоді малюку буде складно Вам його виривати). Знати, що може бути істерика і змиритись із цією думкою. Мати із собою улюблену іграшку малюка, а в голові можливі варіанти того, чим його зацікавити. Цілковито ігнорувати погляди і коментарі типу: “Мама, у Вас дитина плаче!” (це, до речі, мій найулюбленіший. Після нього я зазвичай сміюсь, дуже саркастично і зовсім не гарно…); “Мій син так плакав лише тоді, коли в нього боліли вушка. Тож може його треба відвезти до лікаря?”; “Невже так важко просто купити те, що він просить?” і т. д. у цьому ж дусі.
На будь-які подібні репліки краще просто усміхнутись, або посміхнутись, і взагалі нічого не відповідати, бо адекватної дискусії з цього не вийде, та й дитину це не заспокоїть. Адекватні люди просто ніжно вам усміхнуться й подумки помоляться, аби Господь обдарував Вас терпінням і фізичними силами, або запропонують конкретну допомогу (скласти продукти в пакети тощо).
П.С. Щиро заздрю тим, у кого діти спокійно їздять у продуктовому візку… А всім іншим бажаю позитиву та віри у себе й своїх малюків. З 3-х років реально стало простіше з дитиною просто домовитись.
